Про ТБ

Громадське телебачення в Україні сьогодні

сайт "Реальна політика" (10 жовтня 2007)

Ідея громадського телебачення, що так активно обговорювалася в пост-революційному політикумі, сьогодні видається зовсім забутою. Втім, з приходом нового складу Верховної Ради люди сподіваються побачити в країні численні зміни. Чи стане створення громадського телебачення однією з них? Поговорити про це «Реальна політика» запросила журналіста, шеф-редактора проекту «Великі українці» Вахтанга Кіпіані.

-Якою є перспектива створення громадського телебачення найближчим часом?

-Знаєте, попри те, що в журналістському співтоваристві про це увесь час говориться, я не думаю, що за час виборчої кампанії і тим паче в ці дні, коли поки що не відомо, якою буде конфігурація парламенту і хто які посади обійме, я не думаю, що це питання буде на порядку денному.

Я би хотів, але в мене нема підстав думати, що політики, які пройшли в парламент, навіть ті, які будуть працювати в медійному комітеті, почнуть саме з цього. Звичайно, є молоді люди, такі як Андрій Шевченко, як Володя Ар’єв, які запишуться до медійного комітету або будуть співрацювати з ним щодо реформування медійного простору. Але все одно вони є заручниками і креатурами великих політичних гравців. І якщо їм на певний момент буде вигідно реалізовувати ідею громадського телебачення, тоді і вони будуть щось робити. Бо, наприклад, точка зору Юлії Тимошенко з приводу громадського телемовлення мені особисто не відома. Ющенко підтримує ідею, але конкретних кроків для цього не зроблено. Справжня точка зору Януковича як лідера можливої опозиції щодо цього питання так само мені не відома. Тобто, це питання на кшталт того, чи є життя на Марсі…

В принципі, воно очевидно буде стояти на порядку денному медійного комітету, але який там буде розподіл сил, хто буде головою комітету, хто буде головою Держкомтелерадіо, хто буде головою НТКУ – від цього багато чого залежить. На даний момент говорити передчасно.

-Чи є якісь реальні шляхи лобіювання цього питання, стимулювання його розгляду?

-Я не готовий на це відповісти. Стимулювати має суспільство. Позиція громадських організацій, які репрезентують частину суспільства, з цього питання відома: таке телебачення потрібне. Проводились десятки круглих столів, писались десятки листів, в яких авторитетні громадські лідери, і медійники, і правозахисники, і культурологи казали про потребу такого мовлення. Це питання політичної доцільності. Свідомої політики на вирішення цього питання жодна політична сила наразі не в змозі запропонувати. Це однозначно.

-Суть цього питання лежить в політичному рішенні? Чи існує зараз база для громадського телебачення?

-Знаєте, перед тим як народити дитину, треба її бажати мати. Так і тут – треба спочатку визначитись, чи воно нам потрібно. От цієї згоди поки що немає в політичному середовищі.

Наступне питання: що це буде? Це створення окремого каналу громадського мовлення чи це роздерждавлення каналу УТ-1? Це дві дороги в різних напрямках, і суспільство, експертне товариство, державні органи мають визначитися: чи вони реформують УТ-1, чи вони просто виділяють частоту під створення окремого каналу. Це питання до дискусії.

Я думаю, що правильніше було б створити окремий канал. Але з іншого боку, я розумію, що державне телебачення – це анахронізм. Державне телебачення у нинішньому вигляді – це слава тому, хто його контролює. До чого тут інтереси України, громади, мої особисті? Абсолютно не при чому. Тому база – це є, зокрема, оце питання. Чи воно отримує рядок в бюджеті – кількасот мільйонів, які має державне телебачення – і тоді ці гроші ідуть на телебачення суспільне, чи це просто окрема програма, тому що держава не має виділяти гроші на суспільне мовлення. Це ж суспільне мовлення? Тому, як у деяких країнах, суспільство має платити або окремий податок, або податок з купленого телевізора, або мати якийсь інший механізм фінансування своїх потреб.

Версiя для друку